«Болеро» — один із найвідоміших музичних творів XX століття, який створив французький композитор Моріс Равель у 1928 році. Спочатку задуманий як балет, цей твір став музичним символом модернізму та експериментальної композиції.

Моріс Равель отримав замовлення на створення балету від видатної балерини Іди Рубінштейн. Композитор вирішив написати щось незвичне: твір з простою ритмічною і мелодійною структурою, який би поступово наростав в інтенсивності. Саме цей задум і ліг в основу «Болеро» — незмінна мелодія, що повторюється протягом усього твору, але інструментується та розвивається кожного разу інакше, створюючи ефект емоційного піднесення. «Болеро» базується на іспанському народному танці, що носить таку ж назву, але Равель суттєво змінив традиційну структуру, створивши музичний твір, який не має звичної форми розвитку. Мелодія повторюється 18 разів, а інструменти оркестру поступово приєднуються, що створює безперервний підйом інтенсивності.

Оригінальна постановка балету на музику «Болеро» відбулася 1928 року, незабаром після прем’єри музичного твору. Іда Рубінштейн сама виконала головну роль у прем’єрі балету, яка відбулася в Опера Гарньє у Парижі.

Хореографія для цієї постановки була розроблена Броніславою Ніжинською, відомою балериною та хореографом. Перші версії балету більше відповідали класичній танцювальній традиції, але музика вимагала нестандартного підходу.

Окреме місце у багатій історії постановок «Болеро» займає версія, створена видатним українським балетмейстером Анатолієм Шекерою. Його постановка, яка побачила світ у 1985 році на сцені Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка, є однією з найвизначніших інтерпретацій цього твору у Східній Європі. Шекера, визнаний майстер української балетної сцени, зумів знайти новий підхід до музики Равеля, поєднавши традиції української балетної школи з модерністськими інтонаціями, притаманними «Болеро». Його інтерпретація мала на меті передати не лише драматичний розвиток музики, але й показати, як кожен елемент танцювальної композиції поступово «вибухає» разом із музикою.

У версії Шекери головний акцент був зроблений на колективну силу ансамблю танцю. Він вибудовував хореографію таким чином, що танцівники ніби ставали частиною величезного механізму, що невпинно рухався вперед, відображаючи безперервний ритм і наростання музики Равеля. Шекера створив відчуття гіпнотичного ефекту, коли танцювальний ансамбль перебував у постійному русі, створюючи враження, що сцена живе разом із музикою. Це підкреслювало драматизм і глибокий емоційний зміст твору.

Постановка Шекери «Болеро» стала надзвичайно популярною в Україні і отримала визнання на міжнародній сцені. Вона відрізнялася не тільки складною технікою виконання, але й емоційною інтенсивністю, що підкреслювала потужну динаміку музики. Ця інтерпретація внесла український голос у глобальний діалог навколо «Болеро», продовжуючи традицію його інтерпретації на нових рівнях, показуючи, як музика Равеля може відкритися з нових сторін у танці.